Музеї — це завжди про підглядання. За історією, за епохами, за людьми, які ходять повз експонати, часом навіть не здогадуючись, які таємниці приховують ці мовчазні хроністи людства.
Якось спекотного дня я блукала прохолодними залами Одеського музею на Пушкінській. У античній залі терракотові стіни створювали особливу атмосферу — теплу, майже інтимну. На високих постаментах завмерли торси та фігури богів і героїв. Понівечені часом, але навіть такі, пошматовані віками, вони зберігали величну поставу. Промені сонця, що лилися крізь високі вікна, пестили їхні понищені мармурові тіла, і здавалося, ще мить — і вони зійдуть зі своїх п’єдесталів, щоб розповісти свої історії.
Я саме розглядала торс атлета, коли позаду почувся стриманий чоловічий смішок: — А чого в нього такий малий…? — голос, у якому змішалися і зверхність, і якась прихована невпевненість. — І в інших. Що з ними не так?
О любий мій сучасний Нарцисе… Якби ж ти знав, що в цьому “скромному розмірі” більше сили, а разом з нею і мудрості, ніж у всіх сучасних атлетичних журналах разом узятих. Але краще я розповім тобі історію…
Знаєш, у грецьких комедіях дурнів завжди зображували з великими фалосами — це була “ознака тупості, більше від звіра, ніж від чоловіка”. Коли я про це дізналася, то не могла стримати посмішку — наскільки ж все перевернулося в нашому світі!
Іноді я думаю: можливо, наша одержимість зовнішнім — це лише спроба заповнити внутрішню порожнечу? Ми женемося за ідеалами з глянцевих журналів, накачуємо м’язи до неможливих розмірів, робимо операції… А древні греки… О, вони знали щось важливіше.
Арістофан описував ідеального чоловіка: “Сяючі груди, світла шкіра, широкі плечі, акуратний язик, пружні сідниці та маленький пеніс.” Здивований? А це було написано 25 століть тому! І це не просто опис — це ціла філософія життя.
В античній Греції все було інакше. Уяви гарячі ночі, насичені ароматом оливкових гаїв. Бенкети, де вино ллється рікою, а розмови течуть від філософії до найпікантніших жартів. Саме там, серед сміху і дзвону келихів, народилася особлива мудрість: маленький, розслаблений член — означає владу розуму над тілом. Це знак того, що не пристрасть керує чоловіком, а він — своїми бажаннями.
Філософ Платон у своєму “Бенкеті” писав: “Ерос підносить душу до споглядання вічної краси”. Тобто навіть у коханні греки шукали перемогу духовного над тілесним. Справжній аристократ був господарем своїх бажань, а не їхнім рабом.
“У нього фалос, як у варвара!” — лунав насмішкуватий вигук на симпозіумах, і це був не просто жарт, а вирок. Великий член означав відсутність того священного самоконтролю, який відрізняв освічену людину від дикуна. Це було щось… негрецьке, щось, що суперечило самій ідеї мудрої влади розуму над тілом.
Але ночами, коли місто занурювалося в містерії Діоніса, все змінювалося. Жерці гордо носили величезні червоні фалоси, і натовп вітав їх захопленими криками. В ці божевільні години те, що вдень вважалося ганебним, ставало священним. Природа брала своє, і навіть найстриманіші філософи відкидали маски цивілізованості.
А в Помпеях… О, ці розкішні Помпеї! Фалічні символи прикрашали кожен куток міста — входи в крамниці, стіни будинків, навіть пекарні. Вони були оберегами, що приносили удачу і відганяли зле око. Навіть у тріумфальній ході за колісницею переможця йшла людина з фалічним символом — щоб захистити героя від заздрості богів.
І ось тепер ти стоїш, мій сучасний Нарцисе, і посміхаєшся, дивлячись на античну статую. А вона мовчки дивиться на тебе крізь тисячоліття, зберігаючи свою вічну таємницю: справжня сила — не в розмірі. Вона в тому, як розум керує тілом, як дух підкорює матерію.
Бо ці мармурові боги бачили більше пристрасті, ніж усі наші сучасні еротичні журнали разом узяті. Вони просто вміють зберігати таємниці… і свою божественну посмішку.
І може, саме в цьому найбільша мудрість античного світу — вміння тримати баланс між тілом і духом, між пристрастю і розумом. Справжня сила не в розмірі. Вона в тій внутрішній владі над собою, яка дозволяє перевертати світ, залишаючись при цьому прекрасним і досконалим.
З дрібкою перцю, Ваша пані Зваба