Знаєте, я ніколи не думала, що зізнаюся в цьому комусь. Але коли настає вечір, я часто загортаюсь у пухку ковдру, запалюю ароматичну свічку з ванільним запахом і поринаю в особливий світ коротких романтичних історій. Це як таємний ритуал, який належить тільки мені. Телефон переходить у беззвучний режим, чашка гарячого какао з маршмелоу стоїть поруч, а за вікном повільно згасає день.
Перший абзац завжди викликає легке тремтіння. Ніколи не знаєш, куди заведе тебе автор — можливо, це буде випадкова зустріч у переповненому метро, де двоє притиснуті натовпом і відчувають тепло одне одного, або пристрасний погляд через столик у кав’ярні, коли він помічає, як вона злизує крапельку молочної піни з верхньої губи. Я ловлю себе на тому, що затамовую подих, коли герої вперше торкаються одне одного — навіть якщо це просто випадковий дотик пальців під час передачі горнятка кави.
Такі історії допомагають мені краще розуміти власну чуттєвість. Після них я починаю помічати, як збуджено реагую на дрібниці — запах свіжозвареної кави в кав’ярні нагадує про того незнайомця з оповідання, який пахнув еспресо та бергамотом. А коли хтось випадково торкається моєї руки в громадському транспорті, я згадую історію про дівчину, яка закохалася в письменника під час поїздки в нічному потязі.
Найцікавіше, що кожна історія впливає по-різному. Одні викликають солодке хвилювання і змушують усміхатися, як підліток — особливо коли читаю про незграбні перші побачення, де герої ніяковіють і червоніють від кожного погляду. Інші розпалюють внутрішній вогонь, від якого стає гаряче навіть узимку — як та історія про танцівницю і фотографа, де все почалося з фотосесії в студії. А деякі залишають після себе приємну меланхолію і бажання помріяти — як оповідання про кохання на відстані, де герої зустрічаються лише раз на рік у тому самому готелі.
Ці історії навчили мене бачити еротизм у повсякденності. Тепер я помічаю, яка сексуальна може бути звичайна кава з круасаном, коли крихти падають на губи. Або як збуджує запах дощу і мокрого асфальту — точно як в тій історії про поцілунок під час грози. Навіть процес приготування їжі став чуттєвішим — особливо коли згадую оповідання про шеф-кухаря, який закохався в відвідувачку свого ресторану.
А ще такі оповідання допомагають краще розуміти власне тіло. Після прочитання я часто експериментую з дотиками — проводжу пальцями по шиї, так як це описано в історії, або торкаюся губ краєм келиха з вином, уявляючи, що це перший дотик коханої людини. Це як медитація, тільки чуттєва і збуджуюча.
Іноді я перечитую одну й ту саму історію кілька разів. Не тому, що забула сюжет — просто хочеться знову пережити ті відчуття. Особливо люблю перечитувати оповідання про художницю, яка малювала свого натурника — там так майстерно описані відтінки бажання, що починаєш відчувати запах фарб і скипидару.
Ці історії зробили мене сміливішою у стосунках. Тепер я знаю, що можна сказати партнеру “я хочу тебе” одними очима. Що можна звести з розуму легким дотиком до зап’ястя. Що найсильніше збуджує не оголене тіло, а натяк на оголеність — як напівпрозора тканина сорочки чи розстебнутий верхній ґудзик.
Можливо, саме в цьому магія коротких романтично-еротичних оповідань — вони вчать нас бути чутливішими. До себе, до інших, до світу навколо. І хоч це може здатися дивним, але саме завдяки їм я навчилася отримувати задоволення від простих речей — від теплої ванни з пахощами лаванди, від дотику шовкової білизни до шкіри, від погляду незнайомця в кафе. Вони зробили моє життя чуттєвішим, яскравішим і відвертішим — принаймні із самою собою.
Мрійливо,
Ваша пані Зваба