На перший погляд здається, що Біблія та еротика — речі несумісні. Але варто зазирнути глибше, і ми побачимо, що священні тексти сповнені пристрасті та чуттєвості, як і антична література.
У Старому Заповіті “Пісня над піснями” вражає своєю відвертістю.
“З уст твоїх, люба, солодкий точиться мед”
— так оспівує закоханий красу своєї обраниці. Тіло коханої порівнюється з виноградниками, садами, баштами. Ці метафори нагадують вірші Сапфо, яка теж не соромилася говорити про фізичну красу.
Античні автори і біблійні поети знаходили особливі слова для опису тілесного кохання. Якщо Овідій у “Мистецтві кохання” радив: “Насолода, розділена навпіл, — повна насолода”, то в “Пісні над піснями” читаємо: “Я належу своєму коханому, і до мене його поривання“.
У Біблії, як і в античній літературі, зустрічаємо історії пристрасного кохання. Давид, побачивши Вірсавію, що купалася, втрачає голову від її краси. Цей епізод нагадує античні міфи про богів, які закохувалися в смертних. Соломон зі своїми сімсот дружинами й трьомастами наложницями міг би посперечатися з самим Зевсом.
“Нехай він поцілує мене поцілунками своїх уст, бо любов твоя краща за вино”, — співає наречена в “Пісні над піснями”. І хіба це не схоже на рядки Сапфо: “Серце у грудях б’ється шалено, варто мені тебе побачити”?
Важливо розуміти: і в античності, і в Біблії еротика ніколи не була самоціллю. Вона показувала єдність тілесного й духовного. Платон бачив у коханні шлях до пізнання божественної краси. Так само єврейські мудреці вбачали в “Пісні над піснями” символ любові між Богом і його народом.
Новий Заповіт, хоч і зміщує акценти більше до духовного, не відкидає тілесність. Згадаймо сцену, де Марія Магдалина миє ноги Ісуса своїм волоссям — момент надзвичайної інтимності, який можна порівняти з античними описами служіння богам.
Апостол Павло теж не обійшов тему любові й пристрасті. Хоча він часто наголошує на стриманості, його слова про єднання чоловіка і жінки в шлюбі звучать як ода гармонії між тілом і духом: “Чоловік нехай віддає жінці належну любов, так само і жінка чоловікові”.
І античні автори, і біблійні писарі розуміли: справжнє кохання — це гармонія тіла й душі. Вони створили особливу мову для розмови про інтимне, де пристрасть підносилася до рівня священного, а духовне знаходило своє відображення в тілесному.
Сучасній культурі, яка часто або надміру сексуалізує все, або впадає в пуританство, є чого повчитися і в античних поетів, і в біблійних авторів. Вони показали: про кохання можна говорити водночас відверто й піднесено, чуттєво й мудро.
Можливо, найважливіший урок, який ми можемо взяти з цієї традиції, — це розуміння того, що людська природа цілісна. Ми — не просто душі, ув’язнені в тілах, і не просто тіла без душі. Ми — єдине ціле, де духовне й тілесне зливаються в прекрасній гармонії.
І коли наступного разу ви читатимете “Пісню над піснями” чи вірші Сапфо, не дивуйтеся їхній відвертості. Адже вони говорять про найважливіше — про любов, яка робить нас справжніми людьми, єднаючи земне й небесне, тілесне й духовне.
Пісня над піснями
Глава 4
Чоловік промовляє до Неї
1 Яка ж бо ти прекрасна, моя люба! Ти прегарна!
Твої очі, немов голубки за твоїм покривалом.
Твоє волосся грайливе, мов козляток зграйка,
які спускаються в долину з Ґілеадських гір.
2 А твої зуби білі, наче вівці,
які отарою виходять із купелі.
Народить кожна пару близнюків,
і жодної неплідної немає.
3 Твої уста, немов червоний шовк,
слова такі солодкі з них злітають.
За покривалом щоки,
мов скибочки розтятого гранату.
4 Подібна шия до Давидової башти;
вона трофеями обвішана так рясно,
відважних воїнів то все щити.
5 А груди, ніби двоє оленяток,
немов газелі двоє близнюків,
які серед лілій пасуться.
6 На гору миррову піду я сам,
піду на цілі гори фиміаму,
аж доки не зробить день останній подих,
і не втечуть від нього вечірні тіні.
7 Моя кохана, все в тобі прекрасне,
і в досконалості твоїй немає вад.
8 Ходімо із Ливану, наречена,
давай з Ливану ми повернемось удвох.
Поглянь униз з вершини Амана,
з вершин Сеніру та Хермону,
із лігв лев’ячих,
із леопардових схованок гірських.
9 О наречена моя, ти украла моє серце;
Одним лиш поглядом ти вразила мене,
о суджена, одним разком намиста.
10 Прекрасні твої любощі, о сестро.
Вони, о суджена, вина п’янкіші,
і запах пахощів твоїх солодший від парфумів.
11 З уст твоїх, люба, солодкий точиться мед,
під язиком твоїм мед з молоком,
запах вбрання твого — запах ливанського кедра.
12 Ти чиста, немов садок за брамою кріпкою,
ніби водограй закритий.
13 Твоя омита шкіра — сад ґранатовий,
з рясними і добірними плодами, з хною.
14 Нард і шафран, татарське зілля і кориця,
духмяний нард, і мирро, і алое,
і пахощі усі найзапашніші.
15 Ти, мов криниця у саду,
колодязь з чистою водою,
що лине з гір Ливанських.
Жінка у відповідь
16 Північний вітре, пробудись,
прилинь сюди, південний вітре.
Повій на сад мій, пахощі розвій.
Нехай прийде до свого саду мій коханий
і хай він спожива рясні плоди його.