Персик
Сад Сюзетт потопав у призахідному сонці. Між темним листям виблискували стиглі персики — наче золоті кулі. Вона стояла під деревом, перебираючи щойно зібрані плоди в кошику.
— О, месьє художник, — в її голосі бриніла та сама оксамитова нотка, що й у мадам Розалі, але глибша, витримана, як старе вино. — Прийшли помилуватися моїм садом?
Сюзетт повільно провела рукою по персиках в кошику, немов пестячи їх: — Треба вміти вибирати. Бачите цей? — вона підняла один плід. — Відчуваєте, який він пружний? А цей, — дістала інший, — вже зовсім стиглий, ледь торкнешся — і сік потече…
Вона простягнула йому найбільший персик: — Спробуйте. Тільки обережно, вони дуже… соковиті.
Її пальці торкнулися його долоні, передаючи теплий від сонця плід. Він підніс його до обличчя — аромат був п’янким, як молоде вино.
— Ні-ні, не так, — Сюзетт підійшла ближче. — Дозвольте, я покажу…
Вона взяла його руку з персиком у свою, піднесла до його губ: — Спочатку треба відчути аромат. Потім… — вона легенько провела пальцем по оксамитовій шкірці, — …погладити. Відчуваєте, який ніжний?
Він кивнув, не в змозі відвести погляд від її пальців, що пестили персик.
— А тепер найважливіше, — її голос став ще нижчим. — Треба надкусити дуже обережно… — вона підвела його руку з персиком до його губ. — Щоб сік не потік… Хоча він все одно потече.
Анрі обережно надкусив шкірку. Солодкий сік справді потік по підборіддю.
— Що я казала, — прошепотіла Сюзетт. Її пальці повільно витерли краплю з його губ. — Такі стиглі, що втримати неможливо…
Вона піднесла пальці до своїх губ, злизнула персиковий сік: — Смачно?
Він простягнув їй надкушений персик. Сюзетт похитала головою: — О ні, месьє. Я люблю… свіжі.
Вона дістала з кошика новий плід, піднесла до губ. Її зуби повільно занурилися в соковиту м’якоть. Крапля соку скотилася по підборіддю, потекла шиєю.
— Бачите? — прошепотіла вона. — Навіть я не можу втриматися… — її очі лукаво блиснули. — А найстигліші завжди ховаються у верхівті дерев.
Вона граційно рушила до старої драбини, що притулилася до крони. Її рухи були плавними, неквапливими – вона піднімалася сходинками з грацією танцівниці, а легкий вечірній вітер грався з її спідницею, відкриваючи то одну, то іншу гомілку.
Він не міг відвести погляд – у призахідному сонці її силует набув якоїсь особливої принадності. Тонка тканина спідниці, підсвічена сонцем, окреслювала звабливі обриси її стегон. В горлі пересохло – чи то від спеки, чи від хвилюючого видовища перед очима.
Персики навколо її фігури здавалися продовженням її тіла — такі ж округлі, стиглі, налиті соком. Вона й сама була як найстигліший плід у цьому саду — соковита, гаряча від сонця, готова пролитися солодким нектаром від найлегшого дотику.
— Найсолодший плід — ось він, — сказав він і обійняв її стегна.
Вона здригнулася від його дотику і повільно спустилася на кілька сходинок, опинившись на рівні його обличчя. Їхні погляди зустрілися, і він притягнув її до себе, цілуючи спраглі губи.
— Тут надто спекотно, — прошепотіла вона, відриваючись від його губ. — Ходімо в альтанку… там прохолодніше.
Вона взяла його за руку і повела звивистою стежкою між персикових дерев. Альтанка потопала в заростях винограду, ховаючись від сторонніх очей. Всередині пахло виноградом і вечірньою прохолодою…
— Знаєте, месьє, — прошепотіла вона, коли її спина торкнулася дерев’яної стіни альтанки, — є особливий спосіб куштувати персики…
Вона взяла стиглий плід, злегка стиснула його над своєю ключицею. Солодкі краплі покотилися по шкірі, залишаючи вологі доріжки.
— Тепер ваша черга… дегустувати, — її голос затремтів, коли його губи торкнулися її шкіри, збираючи персиковий нектар.
Він відчував на язиці дивовижне поєднання смаків — солодкість персика і солоність її шкіри. Сюзетт тихо застогнала і вигнулася, притискаючись до його губ.
— Ще… — видихнула вона, стискаючи в пальцях другий персик. — У мене їх багато…
Персиковий сік стікав по її тілу, наче фарби по полотну, і він збирав їх губами, перетворюючи кожен дотик на мазок невидимого пензля. Вона тремтіла під його поцілунками, вигиналася, коли солодкі краплі котилися все нижче.
— Месьє такий… старанний дегустатор, — видихнула вона, розчавлюючи черговий плід над своїми грудьми. — Не пропускаєте жодної… краплі.
Його язик креслив вологі доріжки по її шкірі, змішуючи смаки — солодкість стиглих персиків і солоність її тіла. Сюзетт застогнала, занурюючи пальці в його волосся.
— Знаєте, — прошепотіла вона, — кажуть, що німфа теж любила купатися в персиковому соку… А потім чекала, доки хтось… витре її досуха.
Він цілував її живіт, спускаючись нижче, а язик вимальовував на її шкірі вологі візерунки. Персиковий сік змішувався з солоністю її тіла, створюючи п’янкий коктейль смаків. Сюзетт вигиналася все сильніше, її пальці заплуталися в його волоссі.
— О боже… — видихнула вона, коли його губи торкнулися найчутливішого місця. — Тут теж… треба персик?
Але він уже не потребував додаткової солодкості — її власний нектар був солодшим за будь-які фрукти. Вона тремтіла під його пестощами, і стогони ставали все голоснішими.
— Прошу… — прошепотіла вона, притягуючи його вгору. — Я хочу відчути вас… всього.
Її очі в напівтемряві альтанки блищали від бажання. Вона обвила його ногами, притягуючи ближче, і він відчув її жар, її вологість, її нетерпіння.
Він брав її, наче писав картину в новій для себе манері — широкими, впевненими мазками, не стримуючи пристрасть академічними межами. Кожен рух був як удар пензля, кожен стогін — як нова барва на полотні.
Його руки блукали по її тілу, все ще вологому від персикового соку. Язик збирав солодкі краплі з її грудей, шиї, губ. Сюзетт вигиналася назустріч, її ноги міцніше обвивали його стегна.
— Глибше, — видихнула вона йому в шию. — Сильніше…
Вони рухалися в єдиному ритмі, зливаючись, як світло і тінь на полотні. Її нігті дряпали його спину, лишаючи червоні сліди — як підпис художника на завершеній роботі. Сюзетт закинула голову, її обличчя преобразилося в момент насолоди — прекрасне, як найдовершеніший етюд.
Все його тіло напружилося, готове вибухнути, як палітра фарб, що раптом змішалися в єдиний потужний потік кольору. Ще кілька глибоких поштовхів — і світ вибухнув сліпучим сяйвом оргазму.
Вони довго лежали на дерев’яній лаві, вкритій її спідницею. Сутінки вже огорнули сад, і в альтанці стало прохолодніше. Він гладив її вологу від поту шкіру, все ще відчуваючи змішані аромати персиків і пристрасті.
— Тепер я розумію, чому мадам Розалі так усміхалася вранці, — прошепотіла Сюзетт, водячи пальцем по його грудях. — Ви швидко вчитеся, месьє художник.
— А ви виявилися чудовою… натурницею, — він поцілував її плече.
— Натурницею? — вона тихо засміялася. — О ні, я була вашим полотном. І, здається, ви написали на мені щось дуже… пристрасне.
В саду вже сутеніло. Десь удалині дзвін відбивав вечірню службу.
— Мені треба йти, — зітхнула вона. — Персики самі себе не зберуть.
Вона встала, і він замилувався її силуетом у сутінках. Тіло, що ще зберігало сліди його пристрасті, рухалося з особливою грацією.
— Завтра я знову збиратиму персики, — промовила Сюзетт, зав’язуючи сорочку. — Десь після полудня, коли сонце почне хилитися…
— Я прийду, — він знав, що не зможе встояти перед цією спокусою.
— До речі, — вона обернулася вже біля виходу з альтанки, — кажуть, що Марі-Клер збирає квіти для вінків рано-вранці… В старому саду за церквою.
— Ви… не проти? — він пригадав слова мадам Розалі про закони цього містечка.
— Месьє, — Сюзетт лукаво посміхнулася, — ми як ці персики в моєму саду. Кожен має свій смак, свій аромат… І кожен достигає в свій час.
Етюди прованської пристрасті (1)
Етюди прованської пристрасті (2)
Етюди прованської пристрасті (3)
Етюди прованської пристрасті (4)
Етюди прованської пристрасті (5)