Він переступив поріг її квартири. Вона нервово смикнула рукою, намагаючись прибрати невидиму пилинку зі столу.
— Вибач за безлад, — промовила тихо, роззираючись навколо очима гості у власній оселі. — Я не чекала…
На журнальному столику лежали розкидані журнали, чашка з недопитою вранішньою кавою, якісь папери. На кріслі – недбало кинута блузка.
— Може кави? — запитала вона, відчуваючи, як спина взялася потом після цілого дня на ногах. — Чи чаю?
Андрій неквапливо роздивлявся кімнату, затримуючи погляд на книжкових полицях.
— О, а це та сама збірка Симоненка? — він підійшов ближче. — Пам’ятаєш, як ми разом його читали на перервах?
Вона мимоволі торкнулася волосся – розкуйовджене, спітніле після денної спеки. В голові промайнула думка про душ, але вона відігнала її. Незручно казати гостю – почекай, я помиюся…
— А знаєш, що я найбільше пам’ятаю? — він повернувся до неї. — Як ти сиділа на підвіконні в класі і читала вірші. Сонце торкалося твого волосся…
Вона знітилася, відчуваючи, як блузка неприємно липне до тіла. Але Андрій, здавалося, не помічав ні її незручності, ні розкиданих речей, ні навіть запаху пересмаженої цибулі від сусідів. Його очі сяяли теплом спогадів.
— Може на балкон? — запропонувала вона. — Там прохолодніше.
Він кивнув. Вона відчинила балконні двері, і вечірнє повітря війнуло в обличчя. Може, у сутінках він не помітить ні зморшок біля її очей, ні того, як роки змінили її фігуру.
Вони стояли на балконі, і тепле повітря огортало їх. Наталя нервово перебирала пальцями поручні.
— А пам’ятаєш… — почав він, дивлячись кудись у далечінь. — Як ми з хлопцями на великій перерві бігали у “Ластівку” по пиріжки? І я завжди брав два з вишнями. Один – собі, другий…
— Мені, — видихнула вона, і щось тепле розлилося в грудях від цього спогаду.
— Знаєш, я тоді… — він затнувся, ніби вагаючись. — Я кожного разу придумував якусь причину підійти до твоєї парти.
Вона мимоволі притулилася спиною до стіни, відчуваючи її прохолоду крізь блузку.
— А я помічала, — прошепотіла вона. — І спеціально довго збирала підручники після уроків…
Андрій повернувся до неї. В сутінках його очі здавалися темнішими, глибшими.
— Знаєш, про що я мріяв тоді? — його голос став нижчим. — Як ти сидиш на тому підвіконні, і сонце грає у твоєму волоссі… Я уявляв, як підходжу ближче…
Наталя відчула, як тепла хвиля прокотилася тілом. Спогади… вони були такими живими, яскравими.
— А я… — вона облизнула пересохлі губи. — Я часто думала про той дощ. Коли ми ховалися під деревом…
— І я не наважився тебе обійняти, — його голос звучав зовсім поруч. — А хотів…
Вона заплющила очі, поринаючи у спогади. Її сором кудись зник, розчинився у теплому вечірньому повітрі.
— А зараз? — прошепотіла вона. — Чого хочеш зараз?
Він зробив крок до неї. Тепер вона відчувала його подих на своїй шиї.
— Хочеш знати? — його шепіт обпалював шкіру. — Я б хотів побачити, як ти тремтиш від кожного дотику. Як закушуєш губу, намагаючись не застогнати…
Її коліна ослабли. Вона вхопилася за поручні балкону.
— Розкажи… — видихнула вона. — Розкажи більше.
— Бачиш он те дерево? — його рука лягла їй на талію. — Звідти видно твій балкон. Я часто уявляв, як ти виходиш сюди теплими вечорами… В легкій нічній сорочці…
Наталя застогнала. Всі її страхи і сумніви кудись зникли. Залишилося тільки бажання, гостре, невтримне.
— А я… — її голос тремтів від збудження. — Я часто стояла тут і думала… Як було б, якби ти…
— Якби що? — його пальці ковзнули по її стегну.
— Якби ти взяв мене просто тут… — вона притулилася до нього спиною. — На балконі… Так, щоб я могла лише триматися за поручні і…
— Так, — прошепотіла вона, відчуваючи, як її щоки палають. — Але… я не така, як раніше.
Андрій ніжно торкнувся її підборіддя, змушуючи подивитися йому в очі.
— Ти прекрасна, — його голос був низьким, із хрипотою. — Навіть більше, ніж тоді.
Його губи торкнулися її шиї, і Наталя здригнулася від насолоди. Всі її страхи розчинилися в теплому вечірньому повітрі. Залишилося тільки відчуття його рук, його дихання, його…
Він притягнув її до себе, і холодний метал поручнів обпік її долоні. Наталя охнула — відчуття були гострішими, ніж у всіх її фантазіях. Жорсткий бетон підлоги під ногами, прохолодний вітер, що забирався під блузку…
— Не бійся, — прошепотів він їй на вухо, і його руки ковзнули по її талії.
Вона заплющила очі. Нічне місто розстилалося внизу, а вона була тут, високо над ним, між небом і землею. Десь унизу гуділи машини, з сусіднього балкона долинав запах м’яти — хтось поливав квіти. Легкий вітерець грався її волоссям, пестив розпашілу шкіру.
Її пальці міцніше стиснули теплі поручні, відчуваючи кожну нерівність старого дерева. Андрій…
Наталя затамувала подих, коли він притиснувся до неї. Його рука ковзнула по її стегну, задираючи сукню. Липневе сонце сліпило очі, а тепле повітря обгортало їх, створюючи ілюзію усамітнення на балконі.
Дерев’яні поручні тихо рипнули під її долонями — нагріті сонцем, вони були теплими і трохи шорсткими. Прохолодний кахель під босими ногами створював приємний контраст із розпашілим тілом. Якась заблукала бджола дзижчала поруч, приваблена запахом квітучої петунії у вазоні.
Андрій цілував її шию, і вона закинула голову назад, спираючись на його плече. Його пальці сплелися з її пальцями на старому дереві поручнів. З відчиненої квартири долинав запах кави, яку вона так і не встигла їм зварити…
Внизу загальмувала машина, засигналивши комусь. Наталя здригнулася від несподіванки, але його руки міцніше притиснули її до себе.
— Тихіше, — прошепотів він. — Я тримаю тебе.
Вона відчувала його серцебиття на своїй спині, частіше, сильніше. Їхні тіні чітко вимальовувалися на світлій стіні будинку. Легкий вітерець приносив полегшення розпашілій шкірі, викликаючи солодке тремтіння.
Наталя прикусила губу, стримуючи стогін. Над ними пролетіла зграя голубів, їхні крила блиснули в сонячному світлі. Світ крутився навколо неї, розмиваючись і втрачаючи чіткість. Залишився тільки він, його руки, його подих на її шиї…
Стара деревина поручнів зберігала відбитки їхніх долонь, німий свідок їхньої пристрасті. З чийогось вікна долинала музика — хтось слухав радіо. Час розтягнувся, як патока, солодкий і густий.
— Андрію… — її шепіт переріс у стогін. — Я… я так довго…
Її слова розчинялися в пристрасних видихах. Вона шепотіла його ім’я знову і знову, як молитву, як заклинання. Сонячне світло сліпило очі, і вона заплющила їх, повністю віддаючись відчуттям.
— Я теж, — видихнув він їй у шию. — Весь цей час…
Її пальці побіліли від напруги, коли вона міцніше стиснула дерев’яні поручні. З дитячого майданчика внизу долинав веселий сміх — діти гралися в пісочниці. Але їм було байдуже. Вони були у своєму світі, де існували тільки двоє.
— Боже… — застогнала вона. — Андрію… сильніше…
Її голос зривався, переходив у схлипи насолоди. Сонячне проміння танцювало на її оголених плечах, а краплинки поту блищали, як маленькі діаманти. Легкий вітерець пестив її розпущене волосся.
А потім світ вибухнув міріадами іскор. Вона закричала — гучно, не стримуючись, і його долоня м’яко накрила її вуста. Її тіло тремтіло, як натягнута струна.
— Тихіше, кохана, — прошепотів він, притискаючи її до себе.
Вона обм’якла в його руках, спираючись на його груди. Серце калатало як божевільне. Шкіра палала під його дотиками. У скронях стукала кров.
Десь унизу загавкав собака. На сусідньому балконі зашурхотіла штора — хтось визирнув і швидко зник. А вони стояли, не в силах розірвати обійми, і світ повільно повертався на свої місця.
— Ходімо в дім, — прошепотіла вона, обертаючись до нього.
Він ніжно поцілував її в шию і допоміг поправити одяг. В її рухах ще відчувалася легка тремтіння, щоки палали рум’янцем. Вона зробила перший крок, відчуваючи вологу між стегон. Ноги ледь тримали її.
Вітальня здавалася іншою — чи то від яскравого денного світла, чи від того, що тепер вони дивилися на все іншими очима. Наталя відчувала його погляд на своїй спині, поки йшла до ванної кімнати. Її сукня прилипла до спини від поту.
— Я на хвилинку, — прошепотіла вона, уникаючи його погляду. Знала — варто лише зустрітися з ним очима, і вона нікуди не піде. А їй справді потрібна була хвилинка, щоб прийти до тями після пережитого.
Наталя зайшла у ванну і притулилася спиною до прохолодного кахлю. Її тіло все ще тремтіло від пережитого, між ніг було волого від їхньої близькості. Вона відчувала, як по внутрішній стороні стегон повільно стікають краплі — сліди їхньої пристрасті.
Подивилася на себе в дзеркало — розпашіле обличчя, розкуйовджене волосся, припухлі губи. Блузка прилипла до спини від поту, але вперше в житті її це не бентежило — навпаки, кожна ознака їхньої пристрасті здавалася їй чуттєвою, збуджуючою. На шиї виднілася маленька червона пляма — слід його поцілунку. Наталя торкнулася її пальцями і здригнулася від спогаду.
В голові промайнула думка — а що, як хтось бачив їх на балконі? Але замість сорому вона відчула лише новий спалах збудження. Господи, невже це дійсно сталося? Серед білого дня…
Вона провела долонею по вологому від поту животу, згадуючи його дотики. Тіло відгукнулося новою хвилею збудження. Невже це справді вона? Та сама Наталя, яка ще годину тому соромилася своєї фігури, своїх зморшок, своїх бажань?
Варто було б помитися… Але вона не хотіла. Не зараз. Хотіла ще трохи відчувати його — на своїй шкірі, всередині себе. Хотіла зберегти ці відчуття як доказ того, що все це не сон.
Груди досі були чутливими, соски напруженими під тонкою тканиною блузки. Кожен рух віддавався солодким тремтінням між ніг. А він там, за дверима… Чекає на неї. Від цієї думки низ живота знову стиснувся в солодкій судомі.
Роки самотності, роки стримування себе… А він просто взяв і зруйнував усі її бар’єри. Зробив це так природно, так правильно. Ніби знав її все життя, знав кожну її потаємну фантазію.
Вона глибоко вдихнула, востаннє глянула на своє відображення. В очах блищали іскорки, яких вона не бачила там дуже давно. Повернула ручку дверей і зробила крок назустріч новій собі.
Андрій сидів у кріслі, гортаючи якийсь журнал. Підняв очі — і вона здригнулася від того, скільки бажання було в його погляді.
— Іди до мене, — сказав він тихо.
Вона зробила крок, але завагалася. Денне світло було надто яскравим, оголюючим. На балконі все здавалося простішим — там вони були загорнуті в серпанок пристрасті.
— Розкажи мені, — його голос став нижчим, глибшим. — Про що ти мріяла всі ці роки?
Наталя відчула, як червоніє. Але його погляд… він давав їй сміливість.
— Я… — вона облизнула пересохлі губи. — Я часто згадувала той дощ. Як моя блузка промокла…
— І що ти хотіла, щоб я зробив тоді?
Вона зробила ще крок до нього. Тепер її коліна торкалися його колін.
— Хотіла, щоб ти… — вона затнулася, але його рука ковзнула по її стегну, і раптом спогад накрив її. — А пам’ятаєш, як я тоді підвернула ногу на фізкультурі?
Його очі спалахнули розумінням, пальці на її стегні завмерли.
— Коли ти допомагав мені дійти до лавки… — її голос став тихішим. — Посадив мене, став оглядати ногу…
— Ти тоді кривилася від болю, — він провів долонею по її нозі, повторюючи той давній жест.
— Насправді… — вона прикусила губу. — Мені не було аж так боляче. Але ти торкався моєї ноги, перевіряв чи немає набряку… А я… я просто хотіла, щоб ти продовжував. Твої пальці на моїй шкірі…
Його рука повільно ковзнула вище по її стегну.
— І що ти відчувала тоді? — його голос став хрипким.
Наталя заплющила очі, згадуючи.
— Твої пальці… вони були такі теплі. Ти торкався так обережно, ніби боявся зробити боляче. А я… я намагалася не показати, як мене це хвилює. Як перехоплює подих від кожного дотику…
Його рука повторювала той давній шлях по її нозі, але тепер без удаваної турботи про травму. Тепер це були відверті пестощі.
— Знаєш, — прошепотів він їй на вухо. — Я ж відчував, як ти тремтиш. Думав, від болю… А ти просто…
— Хотіла, щоб ти торкався мене далі, — видихнула вона. — Вище…
— А я помітив, як почервоніли твої щоки, — його пальці ковзнули під край сукні. — Як затремтіли руки, коли я допомагав тобі встати…
Наталя застогнала, подаючись назустріч його дотикам.
— Тоді ти так і не наважився, — прошепотіла вона. — А зараз?
Його руки на мить завмерли.
— Зараз я не хлопчисько, що боїться своїх бажань, — його голос став глибшим, владнішим. — І ти не та сором’язлива дівчинка. Правда ж?
У відповідь вона взяла його руку і поклала собі на груди. Відчула, як його пальці стиснулися крізь тонку тканину сукні.
— Покажи мені, — прошепотіла вона. — Покажи, що ти хотів зробити тоді…
Він різко притягнув її до себе, і вона опинилася в нього на колінах. Його губи знайшли чутливе місце на шиї, там, де вже був слід від попереднього поцілунку.
— Хотів зірвати з тебе цю коротку спортивну форму, — шепотів він між поцілунками. — Коли ти сиділа отак, з голими ногами…
Його руки ковзнули під сукню, і Наталя вигнулася назустріч. Сором кудись зник — залишилося тільки гостре, пекуче бажання.
— А ще? — видихнула вона, відчуваючи, як тремтить її голос.
— Хотів відчути твій смак, — його пальці стиснули її стегна. — Почути, як ти стогнеш…
Вона застогнала, коли його рука ковзнула вище, туди, де все ще було волого від їхньої попередньої близькості.
— О Боже… — прошепотіла вона. — Я вся…
— Мокра, — закінчив він хрипко. — Така гаряча і мокра для мене…
Наталя вже не соромилася своїх стогонів. Його пальці знайшли найчутливіше місце, і вона здригнулася всім тілом.
— Подивись на мене, — прошепотів він.
Вона розплющила очі. Його погляд був таким жадібним, голодним… Як тоді, в спортзалі, тільки тепер він не ховав своїх бажань.
— Хочу бачити твоє обличчя, — його голос став ще нижчим. — Коли ти кінчаєш…
Від цих слів її тіло пронизала солодка судома. Вона вигнулася, притискаючись до його руки.
— Андрію… — застогнала вона. — Я не можу… я зараз…
— Давай, кохана, — шепотів він їй на вухо. — Покажи мені…
І вона зірвалася, розсипалася на тисячі іскор. Її тіло вигнулося дугою, пальці вчепилися в його плечі. З її вуст зірвався крик — гучний, несамовитий. Хвилі насолоди накочувалися одна за одною, поки вона не знесилила в його руках.
Коли світ перестав обертатися, вона розплющила очі. Андрій дивився на неї з такою ніжністю і захопленням, що серце защеміло.
— Ти неймовірна, — прошепотів він, цілуючи її скроню.
Наталя притулилася до його грудей, все ще тремтячи від пережитого. В голові була приємна порожнеча, тіло здавалося невагомим.
— Знаєш, — сказала вона тихо, — я рада, що ми не зробили цього тоді, в школі. Це було б не те. А зараз… зараз все правильно.
Він міцніше притиснув її до себе, і вона відчула, як б’ється його серце — часто-часто, як і її власне.
— Хочеш кави? — прошепотіла вона, все ще не відриваючись від його грудей.
— Потім, — він поцілував її у скроню. — Зараз хочу просто тримати тебе.
Вона відчувала його збудження, але він не поспішав, не вимагав. Його руки ніжно гладили її спину, і в цих дотиках не було більше того шаленого голоду — тільки тепло і ніжність.
— Знаєш, — сказала вона, підіймаючи голову і дивлячись йому в очі, — я завжди думала, що перший раз буде незручним. Ну, після стількох років… А вийшло…
— Ідеально? — він усміхнувся.
— Навіть краще, — вона провела пальцем по його щоці, відчуваючи легку щетину. — Реальніше. Живіше.
Його рука ковзнула їй під сукню, але тепер це була не пристрасна пестка — просто бажання відчувати її шкіру.
— А ти знаєш, — прошепотів він їй на вухо, — що я досі хочу тебе? Навіть більше, ніж раніше…
По її тілу пробігли мурашки від його слів. Вона відчувала його збудження своїм стегном, і це знову розпалювало бажання.
— Може… — вона облизнула пересохлі губи. — Покажеш мені спальню?
Він подивився їй в очі — довго, уважно.
— Точно?
Замість відповіді вона встала з його колін і простягнула руку. Її ноги все ще тремтіли від попередньої насолоди, але тіло вже прокидалося для нової. Сукня прилипла до спини, між ніг було волого…
— Ти навіть не уявляєш, — прошепотіла вона, — скільки ще фантазій я хочу з тобою здійснити.
Його очі потемніли від бажання. Він підвівся і притягнув її до себе.
— То розкажи мені про них…
Вона повільно повела його до спальні. Їхні кроки відлунювали в тиші квартири. На порозі кімнати вона завагалася — денне світло безжально заливало ліжко через незатінені вікна.
— Не соромся, — прошепотів він, обіймаючи її ззаду. — Я хочу бачити кожен дюйм твого тіла.
Його руки ковзнули по її талії, задираючи сукню вище.
— А знаєш, — її голос тремтів від збудження, — я мріяла про це місце… Про своє ліжко…
— І що ж тобі снилося? — його пальці вже торкалися оголеної шкіри.
— Як ти приходиш вночі… — вона подалася назад, притискаючись до нього. — Як твої руки…
Він раптом розвернув її обличчям до себе.
— Не розказуй, — прошепотів хрипко. — Покажи.
На ній була лише тонка блузка, що ледь прикривала стегна. Вона відчувала його погляд на своїй шкірі — жадібний, голодний. Його пальці торкнулися ґудзиків…
Тіло відгукнулося миттєво, згадуючи недавні пестощі. Там, де він торкався, шкіра палала. Між ніг знову стало волого, і вона інстинктивно притиснулася до нього стегнами.
— Хочу тебе, — прошепотіла вона, розстібаючи його сорочку тремтячими пальцями. — Просто зараз…
Їхні тіла зустрілися в якомусь первісному ритмі, наче вони завжди знали, як це має бути.
— Боже… — застогнала вона, вигинаючись йому назустріч. — Сильніше…
Її нігті впивалися в його спину, залишаючи червоні сліди. Піт стікав між грудей, блузка прилипла до шкіри. Вона більше не соромилася своїх стогонів, своєї жадібності до його тіла.
Він жадібно цілував її шию, груди, живіт. Його руки були всюди — гладили, стискали, дражнили… Вона чула його важке дихання, відчувала, як напружуються його м’язи.
— Дивись на мене, — прохрипів він. — Хочу бачити твої очі…
Вона розплющила очі, тонучи в його погляді. Його рухи стали різкішими, глибшими. Наталя відчула, як її тіло напружується, готуючись до вибуху насолоди. Вона чіплялася за його плечі, залишаючи червоні сліди від нігтів.
— Я зараз… — її голос зірвався на крик. — О Боже, я…
Оргазм накрив її потужною хвилею, змушуючи вигнутися дугою. Вона відчувала його глибоко всередині, чула його важке дихання, його стогони…
— Наталю… — прохрипів він, його рухи стали різкішими, хаотичнішими.
Вона обхопила його ногами, притягуючи ближче, глибше. Її тіло все ще здригалося від насолоди, коли він застогнав і завмер, притискаючись до неї всім тілом.
Якийсь час вони просто лежали, переплівшись кінцівками, намагаючись відновити дихання. Його серце шалено билося, вона відчувала це своїми грудьми. Піт стікав по їхніх тілах, змішуючись між ними.
Він погладив її спину, і від цих дотиків її знову кидало в тремтіння.
— Не дражни мене, — вона грайливо вкусила його за плече. — Я ще не відійшла від попереднього разу.
— А хто сказав, що я дражню? — його пальці знову почали досліджувати її тіло, тепер вже повільніше, вивчаючи кожен вигин.
Наталя затремтіла від його дотиків. Її тіло, здавалося, стало ще чутливішим після пережитої насолоди. Кожен його дотик відгукувався новою хвилею збудження.
— Андрію… — прошепотіла вона, коли його пальці торкнулися особливо чутливого місця. — Я ж казала…
— Що? — він поцілував її шию. — Що ти не відійшла? А по-моєму, твоє тіло має іншу думку…
І справді — вона вже вигиналася назустріч його рукам, забувши про втому. Його пальці ковзнули нижче, туди, де все ще було волого від їхньої попередньої близькості.
— О Боже… — простогнала вона. — Ти неможливий…
— Просто не можу насититися тобою, — прошепотів він їй на вухо. — Хочу знову почути, як ти стогнеш моє ім’я…
Його пальці робили щось неймовірне з її тілом. Вона вже не стримувала стогонів, звиваючись під його дотиками. Її руки блукали по його тілу, відчуваючи, як напружуються м’язи під шкірою.
— Так… — видихнула вона. — Ще…
Він раптом перевернув її на живіт, і вона відчула його поцілунки на своїй спині. Його губи спускалися все нижче, залишаючи вологий слід на розпаленій шкірі. Вона вчепилася в простирадло, вигинаючись назустріч його пестощам.
— Боже, Андрію… — її голос зривався. — Я зараз знову…
— Давай, кохана, — шепотів він. — Не стримуйся…
Вона раптом вся напружилась, застигла на мить, а потім здригнулася всім тілом, видихаючи його ім’я. Цього разу оргазм був інакшим — не таким гострим, але глибшим, довшим. Хвилі насолоди накочували одна за одною, поки вона не обм’якла на простирадлі, важко дихаючи.
— Все, все… — прошепотіла вона, відсторонюючи його руку. — Більше не можу.
Він ліг поруч, притягнув її до себе. Вони мовчали, слухаючи дихання одне одного. За вікном шуміло місто, десь гавкав собака, але в кімнаті панувала тиша, порушувана лише їхнім диханням.
Наталя відчувала приємну втому в усьому тілі. Навіть ворухнутися не хотілося. Вона просто лежала, притулившись до його плеча, і слухала, як поступово заспокоюється його серцебиття.
— Котра година? — ліниво спитала вона.
— Яка різниця? — він поцілував її у скроню.
Вона усміхнулася. І справді — яка різниця? Хай там що чекає за дверима її квартири — дзвінки, робота, побут — все це може почекати. Зараз існували тільки вони двоє, їхні переплетені тіла, тепло його шкіри.
— Знаєш, — прошепотіла вона, — я рада, що ти повернувся.
Він не відповів, тільки міцніше притиснув її до себе. За вікном сідало сонце, його останні промені розфарбовували кімнату в теплі кольори. День добігав кінця.
— А що далі? — спитала вона, не підіймаючи голови.
— А що ти хочеш, щоб було далі? — він провів рукою по її волоссю.
Вона замислилась. Двадцять років… Стільки часу минуло, стільки всього змінилося. Але її тіло пам’ятало його дотики, ніби вони розлучилися тільки вчора. І, можливо…
— Знаєш, — сказала вона нарешті, — а давай просто побачимо, що буде.
М’яко і мрійливо,
пані Зваба