В Одесі літнє сонце перетворювало місто на розпечену піч. Максим стояв зі своїм етюдником у тіні старого платана, час від часу кидаючи погляд на свою напарницю по пленеру. Стрункий, з гарною поставою і вправними руками художника, він зосереджено працював над черговим етюдом, хоча його увага постійно поверталася до Аврори.
— Знову витріщаєшся?» — пролунав грайливий голос. Вона відклала пензель і потягнулася, розминаючи шию. Невисока, але граційна, з тонкою талією і пружними стегнами, що окреслювались під легкою сукнею. Каштанове волосся спадало на плечі, а на витонченому обличчі грайливо розсипались ластовинки.
— Просто думаю про композицію, — відповів він, роблячи вигляд, що зосереджений на роботі.
— Композицію, кажеш? —Аврора підійшла ближче, зазирнула в його етюд. Від неї пахло фарбами і чимось квітковим. — А мені здається, ти думаєш про щось інше.
Її великі карі очі зустрілися з його поглядом. За чотири роки навчання в художньому коледжі вони звикли читати одне одного без слів. Аврора завжди виділялася — своїм талантом, своєю волелюбністю, своєю непередбачуваністю. Часом вона могла годинами мовчки працювати, а іноді раптово кидала все і поринала в шалені авантюри.
—Знаєш що?— промовила вона, відкладаючи свій етюдник. — Нам потрібна перерва. Та й світло вже не те.
Максим глянув на годинник – вони й справді працювали вже кілька годин. Повітря стало густим від спеки, а сонце досягло зеніту. Аврора граційно потягнулася, розминаючи втомлені м’язи. Її блузка трохи піднялася, оголюючи плаский живіт із маленькою родимкою біля пупка. Максим спіймав себе на думці, що хоче намалювати цю мить — гру світла на її шкірі, вигин тіла, тінь від вій на щоках.
— Досить витріщатися, художнику, — її очі заблищали тим особливим вогником, що завжди обіцяв щось незвичайне. — Краще ходімо освіжимося. Я знаю одне місце… — її голос став нижчим, оксамитовим.
— Яке місце? — спитав Максим, хоча вже знав, що погодиться на будь-яку її авантюру.
— Недалеко є відлюдний пляж,—Аврора почала збирати речі, рухаючись із тією особливою грацією, яка завжди його зачаровувала. — Море там неймовірного кольору. І повна приватність, — додала вона з багатозначною посмішкою. —До речі, купальник мені не знадобиться. Тобі, я так розумію, теж нема що вдягнути для купання?
Максим відчув, як пересохло в горлі. За чотири роки їхнього знайомства між ними часто проскакували іскри, але зараз повітря здавалося наелектризованим від напруги.
Вона впевнено повела його вздовж берега, минаючи галасливі пляжі. Вони пробиралися між невисокими скелями, розмовляючи про все і ні про що, але обидва відчували, як зростає напруга між ними з кожним кроком.
Бухта виявилася невеликою, захованою від сторонніх очей природним кам’яним бар’єром. Море тут і справді мало особливий колір — глибокий, насичений, майже індиго. Вздовж берега тягнулися пласкі камені, відшліфовані хвилями до дзеркального блиску.
— Це місце наче створене для того, щоб забути про весь світ, — Аврора зупинилася на одній із кам’яних плит, повільно розстібаючи блузку. Її рухи були неквапливими, наче вона розтягувала кожну мить.
—Тут справді красиво, — видихнув Максим, намагаючись зосередитися на пейзажі, а не на тому, як сонячне світло ковзає по оголених плечах Аврори.
—Іноді найкраще мистецтво створюється спонтанно, — промовила вона, скидаючи блузку. Її шкіра мерехтіла в сонячному світлі. — Знаєш, що мене завжди дивувало? — вона повернулася до нього. — Ми, художники, постійно шукаємо нові форми самовираження на полотні, але часто боїмося експериментувати в житті.
Максим відчував, як його серце прискорює ритм. На заняттях з живопису він малював оголену натуру, але зараз все було зовсім інакше. Кожен її рух, кожен погляд ніби заворожували його.
—Може, час перенести мистецтво в реальність? — прошепотіла Аврора, підходячи ближче. Її пальці легко торкнулися його грудей. —Довіришся мені?
Максим відповів, притягнувши її до себе для поцілунку. Їхні губи зустрілися — спочатку ніжно, потім все більш пристрасно. Її тіло притислося до його, гаряче і податливе.
Їхній поцілунок ставав все більш пристрасним. Руки Максима ковзнули по її спині, відчуваючи шовковисту шкіру. Аврора тихо застогнала йому в губи, притискаючись ще ближче. Її пальці заплуталися в його волоссі, а стегна притислися до його стегон.
—Хочу відчувати тебе всю, — прошепотів він, відриваючись від її губ і переходячи поцілунками на шию. Його руки спустилися нижче, пестячи її сідниці через тонку тканину спідниці.
Аврора відхилилася, дивлячись йому в очі. Її губи припухли від поцілунків, а погляд затуманився від бажання. «Тоді роздягни мене», – видихнула вона з легкою посмішкою.
Максим повільно потягнув вниз її спідницю, насолоджуючись кожною миттю. Аврора допомогла йому, граційно переступивши через тканину, що впала до її ніг. Тепер вона стояла перед ним повністю оголена, прекрасна у своїй природній красі.
—Твоя черга, — прошепотіла вона, потягнувшись до його сорочки.
Її пальці спритно розстібали ґудзики його сорочки, в той час як губи дражнили поцілунками його шию, ключиці, груди. Коли вони обидва залишились оголеними, Аврора повільно опустилася на теплий камінь, потягнувши Максима за собою.
—Хочу, щоб ти пізнавав моє тіло, як художник вивчає нову техніку, — прошепотіла вона, вигинаючись йому назустріч. — Почни з моїх грудей…
Максим провів долонями по її тілу, насолоджуючись кожним вигином. Його губи накрили її груди, язик дражнив затверділі соски. Аврора тихо застогнала, її пальці стиснули його плечі.
Його поцілунки спускалися нижче – по животу, стегнах, повільно наближаючись до її лона. Аврора розвела ноги, запрошуючи його до більш інтимних пестощів. Його язик торкнувся її найчутливішого місця, викликаючи гучний стогін задоволення.
—Так… не зупиняйся, — шепотіла вона, її стегна подавалися назустріч його пестощам. Її дихання ставало все більш уривчастим, тіло вигиналося від насолоди.
Його пестощі ставали все більш інтенсивними. Аврора вигиналася від насолоди, її стогони зливалися з шумом моря. Він відчував, як її тіло напружується, як тремтять її стегна.
—Іди до мене», — прошепотіла вона, притягуючи його вгору для поцілунку. Їхні тіла переплелися, зливаючись в єдине ціле. Кожен рух приносив нову хвилю задоволення, кожен дотик запалював нову іскру пристрасті.
Вони рухалися в єдиному ритмі, забувши про все на світі. Її нігті залишали сліди на його спині, його поцілунки — на її шиї. Насолода наростала, доки не досягла піку, змусивши їх обох здригнутися в екстазі.
Потім вони лежали в обіймах один одного, слухаючи шум хвиль і власне дихання. Сонце пестило їхні розігріті тіла, а легкий бриз приносив приємну прохолоду.
Якийсь час вони лежали мовчки. Море шуміло, накочуючи хвилі на берег, сонце повільно хилилося до заходу.
—Знаєш, — нарешті промовила Аврора, перевертаючись на живіт і підпираючи голову рукою, — а ти все-таки навчився передавати світло.
Максим усміхнувся, проводячи пальцем по її спині. —Що ти маєш на увазі?
—Те, як ти торкався мене… Наче писав картину світлом і тінню, — вона потягнулася, наче кішка. — І композиція була бездоганна.
—А як щодо кольору? — його рука спустилася нижче по її спині.
— Ммм… Думаю, нам потрібно ще попрактикуватися з кольором, — Аврора перевернулася, притягуючи його до себе для нового поцілунку. —Багато практики.
Їхні губи знову зустрілися в поцілунку, більш повільному, але не менш пристрасному. Руки Аврори ковзнули по його грудях, спускаючись нижче. Вона відчувала, як його тіло знову відгукується на її дотики. Максим застогнав, коли її пальці обхопили його плоть.
—Тепер моя черга вивчати твоє тіло, — прошепотіла вона, спускаючись поцілунками по його тілу.
Її губи та язик почали свій танець, викликаючи у нього все гучніші стогони задоволення. Вона знала, що робить — кожен рух її губ і язика наближав його до межі блаженства. Відчувши наближення його оргазму, вона відсторонилася.
—Хочу відчути тебе в собі, — прошепотіла вона, повертаючись до нього обличчям і сідаючи зверху.
Їхні тіла рухалися в єдиному ритмі, повільно і чуттєво. Аврора контролювала кожен рух, насолоджуючись відчуттями і реакціями їхніх тіл. Її стогони ставали все голоснішими, зливаючись з шумом хвиль.
Максим тримав її за стегна, віддаючись її ритму. Їхні погляди зустрілися – в її очах палав той самий вогонь, що і в його. Коли насолода досягла піку, вони разом здригнулися від екстазу.
Виснажені і щасливі, вони опустилися на теплий камінь. Сонце вже хилилося до горизонту, фарбуючи море в золотаві кольори.
—Знаєш, — прошепотіла Аврора, коли їхнє дихання вирівнялося, – «деякі шедеври створюються лише раз у житті».
—А деякі потребують багатьох репетицій, — усміхнувся Максим, притягуючи її ближче.
Море продовжувало свою одвічну пісню, а вони лежали в обіймах, насолоджуючись моментом досконалої гармонії.
Вони повільно одягалися, час від часу обмінюючись поглядами і легкими дотиками. Аврора дістала з сумки альбом.
—Що робиш? — спитав Максим, застібаючи сорочку.
— Хочу закарбувати цей момент, — відповіла вона, роблячи швидкі начерки. —Знаєш, в чому справжня магія мистецтва? В його здатності зупиняти час. Кожна картина — це застигла мить вічності.
Максим присів поруч, спостерігаючи, як під її олівцем народжується образ моря, скель і двох силуетів.
—А в чому магія кохання? — спитав він, торкаючись її оголеного плеча.
— В його здатності розтягувати мить у вічність, — Аврора повернулася до нього. — Мистецтво зупиняє час ззовні, а кохання — зсередини. Може, тому справжні митці завжди шукають і те, й інше.
Сонце торкнулося горизонту, перетворюючи море на розплавлене золото. Вони сиділи на теплому камені, тримаючись за руки і дивлячись, як день переходить у вечір. У цю мить обоє розуміли — іноді найпрекрасніші картини пишуться не фарбами, а почуттями, і зберігаються не на полотні, а в серці.