Ліза була професором історії, її проникливий розум та допитливі карі очі завжди випромінювали жагу до знань. У свої 32 роки вона присвятила життя науці, досліджуючи таємниці минулого. Особисте життя завжди відступало на другий план перед науковими амбіціями – нескінченні лекції, конференції та робота над дослідженнями не залишали місця для романтичних стосунків. Її колеги жартували, що вона “заміжня за історією”, і в цьому була доля правди – Ліза почувалася найкомфортніше серед старовинних манускриптів та архівних документів.

Невисока на зріст, вона компенсувала це внутрішньою силою та інтелектуальною міццю. Її чорне волосся, зазвичай акуратно зібране у вузол, підкреслювало академічну строгість образу. Вона настільки звикла тримати емоції під контролем, що навіть не помічала, як відгороджується від можливості справжньої близькості з іншою людиною.

Доля зробила неочікуваний поворот, коли під час дослідження для своєї монографії про італійський Ренесанс вона виявила дивовижний механізм. Це відкриття змінило все – через технічну несправність вона опинилась у Флоренції 15-го століття, у вирі епохи, яку раніше знала лише з книжок.

У новому світі її знання історії парадоксально стали і благословенням, і тягарем. Вона розуміла культуру та звичаї, але мусила приховувати свою освіченість, щоб не викликати підозр.

У палаццо Медічі, де Франческо вперше помітив Лізу, він був вражений не лише її незвичною красою, але й тим, як вона розбиралася в мистецтві. Він випадково почув, як вона тихо коментувала фрески Боттічеллі, і її спостереження були напрочуд глибокими. Для купця, який звик спілкуватися з освіченими гуманістами епохи Відродження, це стало приємною несподіванкою.

Вдівець вже кілька років, Франческо відхиляв пропозиції влаштувати шлюб з доньками інших впливових родин Флоренції. Місцеві дівчата здавалися йому занадто зосередженими на світських розвагах та модних нарядах. В Лізі ж він побачив щось інше – загадкову глибину, стриманість і водночас пристрасть до знань, яка так нагадувала йому власну молодість, коли він годинами просиджував над книгами з філософії та поезії, перш ніж обов’язки змусили його зайнятися сімейною торгівлею.

Те, що вона була чужинкою, тільки додавало їй привабливості в його очах. Франческо багато подорожував у справах і знав, що найцінніші скарби часто приходять з далеких земель. А її акцент, такий незвичний для флорентійського вуха, звучав для нього як музика – в ньому він чув відгомін тих далеких країв, де вів свої торгові справи.

Франческо належав до гільдії торговців шовком – однієї з найвпливовіших у місті. Його палаццо на вулиці Віа Торнабуоні вражало елегантністю: лоджії прикрашали арки в римському стилі, а внутрішній дворик прикрашав фонтан роботи учнів Донателло.

Їхнє весілля відбулося в Санта-Марія-Новелла, де свіже повітря було напоєне ароматом ладану та квітів. Ліза була одягнена в сукню з найтоншого флорентійського шовку кольору слонової кістки, розшиту перлами – подарунок нареченого. Її темне волосся було прикрашене ниткою перлів – за тогочасною модою.

У їхню першу ніч Франческо повів її до спальні, де важкі оксамитові портьєри приглушували світло свічок. Розкішне ліжко під балдахіном було застелене найтоншим лляним простирадлом, привезеним з далеких земель. У повітрі витав аромат лаванди та розмарину – трав, які, за повір’ям, приносили щастя молодятам.

“Mia sposa bellissima,” – прошепотів Франческо італійською, його голос був теплим як тосканське сонце. Ліза відчула, як її серце прискорено б’ється – чи то від хвилювання, чи то від усвідомлення, що вона, історик з майбутнього, стала частиною тієї епохи, яку раніше вивчала лише з книжок.

Пальці Франческо, звиклі перебирати найтонший шовк, ніжно торкалися її обличчя. Ліза подумала про те, як ці руки підписували торгові угоди з Венецією та Константинополем, як тримали рахункові книги банку Медічі. Тепер вони тремтіли від стриманої пристрасті.

У каміні потріскували полінця, відкидаючи тіні на стіни, прикрашені фресками із зображенням міфологічних сцен. Ліза впізнала історію Психеї та Амура – іронічний збіг для їхньої першої ночі. Вона знала, що в цю епоху античні сюжети знову входили в моду, символізуючи відродження класичної культури.

“Ti amo, mia bella,” – прошепотів Франческо старофлорентійською. Ліза здригнулася – цей діалект вона знала лише з старовинних манускриптів, а тепер чула його живим, наповненим почуттям. Його голос був як витримане к’янті – терпкий, глибокий, п’янкий.

Його руки ковзали її тілом, як морські хвилі пестять береги Тоскани – то ніжно, то пристрасно. Ліза відчувала, як кожен дотик пробуджує в ній щось первісне, глибоке, досі незнане. Її академічні знання про епоху Відродження раптом здалися такими далекими – зараз вона не була професором історії, вона була просто жінкою, що відкривала для себе таємниці кохання.

Франческо цілував її груди, і кожен поцілунок був як спалах зірки на нічному небі Флоренції. Ліза вигнулася назустріч його пестощам, її пальці заплуталися в його волоссі.

Вона відчувала, як її тіло наповнюється жаром, наче флорентійське літо опівдні.

– Sei bellissima, – шепотів він між поцілунками, спускаючись все нижче. Його губи залишали вогняний слід на її животі, змушуючи тремтіти від передчуття.

Франческо опустився ще нижче, і Ліза затамувала подих, коли його губи торкнулися її найчутливішого місця. Його язик торкався її ніжно, майстерно, наче художник, що створює шедевр на полотні. Ліза вже не могла стримувати стогони насолоди – кожен рух його язика відправляв хвилі задоволення по всьому її тілу. Її руки стискали простирадла, коли Франческо продовжував свої пестощі, то прискорюючи темп, то сповільнюючись, граючись з її відчуттями.

– Sei bellissima, – знову прошепотів він, на мить відірвавшись від своїх пестощів.

Його пальці продовжили те, що робив язик, ковзаючи по вологих складках, дражнячи і пестячи її клітор. Ліза відчувала, як напруга наростає, але Франческо раптом зупинився, викликавши у неї тихий протестуючий стогін.

Його руки спускалися нижче, досліджуючи найпотаємніші куточки її тіла, і Ліза відчувала, як розум поступається місцем почуттям.

Франческо продовжував пестити її тіло, викликаючи хвилі задоволення. Дихання Лізи стало уривчастим, серце шалено билося в грудях. Франческо повільно піднявся, цілуючи її живіт, груди, шию, поки не дістався губ. Ліза відчувала свій смак на його губах, і це збуджувало її ще більше.

Його прутень притискався до неї, і вона відчувала його готовність з’єднатися з нею. Він опинився між її ніг, і Ліза інстинктивно розкрилася йому назустріч.

Франческо виявився ніжним – входив повільно, даючи їй можливість звикнути до нових відчуттів. Ліза не стримала довгий стогін насолоди, відчуваючи, як він заповнює її повністю. Франческо завмер на мить, даючи їй час освоїтися, перш ніж почати рухатися. Їхні тіла знайшли спільний ритм, як досконала мелодія епохи Ренесансу.

Ліза вигнулася назустріч, її коліна піднялися вгору, дозволяючи йому проникати ще глибше. В кімнаті лунали лише їхні стогони та шепіт. Кожен рух зближував їх все більше, перетворюючи два тіла на єдине ціле.

Ліза обвила ногами його стегна, притягуючи ближче, глибше. Руки Франческо направляли її рухи, встановлюючи ідеальний ритм.

– Ti amo, – прошепотів він, дивлячись їй в очі, і це зізнання, сказане його рідною мовою, відгукнулося в її серці новою хвилею пристрасті.

Ліза відчувала, як напруга наростає всередині неї, як кожен рух наближає її до вершини блаженства. Її нігті впивалися в його спину, тіло вигиналося назустріч. Франческо відчував її наближення до оргазму і прискорив темп, входячи в неї своїм прутнем максимально глибоко . Ліза більше не могла стримуватися – хвиля екстазу накрила її повністю, змушуючи вигукнути його ім’я. Її тіло тремтіло від насолоди, а він продовжував рухатися, продовжуючи її блаженство.

Їхні тіла сплелися в єдине ціле, як плетіння на середньовічних фресках. Кожен рух був наповнений такою пристрастю і ніжністю, що Ліза забула про все на світі.

Час розчинився в пристрасних зітханнях і ніжних дотиках, перетворюючи їхню першу ніч на вічність.

По мірі того як хвилі пристрасті поступово вщухали, Ліза відкрила очі і зустрілася поглядом з Франческо. В тьмяному світлі догораючих свічок його обличчя здавалося їй прекрасним, як образи з полотен Боттічеллі. Її серце було переповнене почуттями, яких вона раніше не знала.

Захекавшись, Ліза подивилася на Франческо із захопленням в очах.

– Я кохаю тебе, – прошепотіла вона.

Франческо посміхнувся і нахилився, щоб поцілувати її. Ніжний поцілунок тривав, поки обоє не відчули потребу перевести подих.

Франческо обережно перекотився на бік, притягнувши Лізу до себе. Вона притулилася до його грудей, відчуваючи, як поступово заспокоюється його серцебиття. Її пальці легенько креслили візерунки на його шкірі.

Тепло його тіла, близькість і ніжність моменту заколисували. Відчуваючи, як важчають повіки, Ліза зручніше влаштувалася в його обіймах. Франческо натягнув ковдру, укриваючи їх обох, і ніжно поцілував її в скроню.

За мить вони вже спали, переплівшись тілами, знайшовши спокій і затишок в обіймах одне одного.

***

Перші промені флорентійського сонця пробивалися крізь важкі штори, коли Ліза почала прокидатися. На мить її охопила паніка – можливо, все це лише сон? Можливо, вона зараз відкриє очі у своїй квартирі двадцять першого століття, серед стосів книжок та недопитої кави? Вона боялася розплющити очі, намагаючись утримати це відчуття щастя ще хоч на мить.

Раптом вона відчула ніжний дотик – чиїсь пальці лагідно окреслювали лінію її стегон, а теплі губи торкнулися мису кохання, і знайомий голос прошепотів: “Buongiorno, mia dolce.”

Ліза розплющила очі і побачила Франческо, який дивився на неї з ніжністю. Сонячне світло створювало німб навколо його темного волосся, і він здавався їй прекраснішим, ніж будь-коли. Це не був сон. Казка не розтанула з першими променями сонця.

“Доброго ранку,” – прошепотіла вона у відповідь, і її серце наповнилося радістю, коли він нахилився, щоб поцілувати її. У цьому поцілунку була вся ніжність світанку і вся пристрасть минулої ночі.

Крізь відчинене вікно долинав передзвін церковних дзвонів та гомін прокидаючої Флоренції. Десь внизу торговці вже розкладали свій крам, служниці поспішали на ринок, а ремісники відкривали свої майстерні. Звичайний ранок у місті, яке колись було для неї лише сторінками в підручнику історії, а тепер стало її домом.

Ліза притулилася ближче до Франческо, вдихаючи аромат його шкіри, змішаний із запахом лаванди від простирадл. Вона знала – тепер кожен її ранок починатиметься саме так: з ніжних дотиків, теплих поцілунків та відчуття абсолютного щастя.

“Ti amo,” – прошепотіла вона, і ці слова вже не здавалися чужими на її губах.

“Ti amo per sempre,” – відповів Франческо, і в його голосі вона почула обіцянку вічності.

Словник італійських слів та фраз:

• “Ti amo” – я тебе кохаю
• “Mia bella” – моя красуня
• “Sei bellissima” – ти прекрасна
• “Mia dolce” – моя солодка
• “Mia sposa bellissima” – моя прекрасна наречена
• “Buongiorno” – доброго ранку
• “Per sempre” – назавжди
• “Palazzо” – палац
• “Santa Maria del Fiore” – Собор Санта-Марія-дель-Фйоре, головний кафедральний собор Флоренції
• “Santa Maria Novella” – церква Санта-Марія-Новелла, одна з головних церков Флоренції
• “Via Tornabuoni” – вулиця Торнабуоні, одна з найелегантніших вулиць історичного центру Флоренції
• “Chianti” (к’янті) – знамените тосканське вино

Всі діалоги написані на тосканському діалекті італійської мови XV століття, який був поширений у Флоренції часів Ренесансу.